Skip to content

Цеолит

  • narrow screen resolution
  • wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • black color
  • cyan color
  • green color
  • red color
А лихо вже поруч

(стаття в газеті "Сільські вісті" за №71 від 22 червня 2010 року)

Ми живемо, не замислюючись над тим, що здається далеким майбутнім, тим, що  відноситься до кого завгодно, тільки не до нас.

Напевне, краще всього це характеризує вислів «жити одним днем». Така природна риса нашого мислення, викликана намаганням мозку з найменшими витратами енергії вирішувати поставлені завдання. А, якось воно буде. Робота, друзі, відпочинок. Робота, друзі, діти, відпочинок. Робота… І так далі. Неприємності намагаємось не помічати, відкласти «на потім».

Однак деколи обставини, які, як відомо, сильніші за нас, змушують підняти голову, озирнутись, що навколо, і тоді… Спочатку виникає питання: ну чому це сталось зі мною, а не з кимось іншим? Ну добре, якось переживемо, і не таке бачили. А коли знову щось схоже… І ще раз…

Було в мене улюблене місце відпочинку. На затоці на Дністровському водосховищі в Чернівецькій області. Чим воно цікаве? Там якось є все, що потрібне для відпочинку в моєму розумінні, причому всього достатньо, якраз стільки, стільки треба: ліс, вода, скелі. Риба. Купання. Відсутність гамору: найближче село в 6 км, і автомобілем туди не заїдеш, тільки пішки. Тиша, краса.

Шістнадцять років, майже кожен рік, щонайменше тиждень відпустки я проводив там. Ні, це не заважало мені після цього їхати, наприклад, на Середземне море і відпочивати там по іншому. Завважте – не краще. По іншому.

Було. Тепер усе. Немає вже «нашої» затоки. І навряд чи вже колись буде.

В минулому році, як завжди, своєю дружньою компанією, після багатьох місяців очікувань «як воно буде в цьому році», ми знову були на «своєму» місці. До нас приєднались двоє новичків, яким, звісно, наперед були розмальовані у всіх фарбах краса затоки, схід і захід сонця, «сонька»(такий дуже нахабний гризун, на білку схожий), що вночі полюбляє поласувати нашими продуктами, ранкова рибалка, повне безлюддя.

Ліс, вода і скелі були на місці. Однак не тільки вони. Був також запах. Незрозумілий. Неприємний. Ну, добре, літо спекотне, може вода «зацвіла», чи ще що. Пройде.

Далі – більше. Чомусь із 6-8 метрів глибини затоки залишилось тільки 2. І намул на дні чорний. І, знову ж, запах від нього. І не риба не клює.

Все вияснилось досить швидко, місцеві пастухи «просвітили».

В 12 км вище по невеликій річці, яка, власне, потім перетворюється на затоку водосховища, знаходиться районний центр – містечко з населенням в 8 тис. людей. Не знаю, куди вони раніше каналізацію зливали. І ще там є спиртзавод. І з зими всі стоки як з міста, так і з заводу йдуть напряму, без будь-якого очищення, в цю річечку, яка й несе їх в водосховище. Непогано, правда? «Вирішена» проблема з стоками і всього за півроку знищена одна з найгарніших заток Дністра.

Чи здатна вона самовідновитися? Не знаю. Впевнений тільки в одному – скиди неочищених стоків треба припиняти, бо буде тільки гірше.

Після цього випадку наче самі собою в пам’яті почали спливати інші, схожі, що були зі мною чи про які чув від друзів, але «не усвідомлював» їх.

Кривий Ріг. Місто в Дніпропетровській області. Нібито «найдовше» місто в Європі. Не впевнений, та й не про це зараз мова. Знаю напевне, що там найбільший в Європі кар’єр залізних руд.

Вперше я потрапив в Кривий Ріг в 2002 році, за службовими справами. Їхав разом з товаришем, що народився і виріс у цьому місті. Потяг приходив на станцію рано вранці, здається, о пів на сьому. Перше і єдине, що залишило незабутнє враження від міста – повітря. Запах чогось, що горіло, і бог знає чого ще переслідував невідступно, дихати було просто неприємно. Хто бував в кочегарках, які опалюють вугіллям – дещо схожий запах, тільки набагато сильніший. Не знаю, чи допустимо так висловлюватись, але це був запах, який уже переходив у смак – здавалось, повітря можливо їсти.

Більш-менш нормально дихати я став тільки в полудень – видно, організм дещо адаптувався. Товариш розповів, що зараз половина міських підприємств простоює, а решту працюють на третину потужності. «А ось в радянські часи…». Чомусь мені зовсім не хотілось потрапити в цьому місті в радянські часи. А ще подумалось – а як тим, хто постійно тут живе?

Супермаркети. Багато їх зараз, купуй, що хочеш, тільки б гроші були. З недавнього часу в масмедіа стали попереджувати – мовляв, читайте склад продукту – багато шкідливих речовин додають. Мій знайомий завжди читав, навіть до попреджень. Не допомогло. Звичайний йогурт дуже відомої марки – він його завжди купував, і нічого. Донька 6 років з’їла два підряд. Потрапила в реанімацію, дуже серйозно пошкоджена печінка – лікарі кажуть, на все життя. Діагноз – гостре отруєння свинцем і ще якимись металами. Звідки вони  з’явились в йогурті, так і не вияснили – сказали, мовляв, що ви хочете – он у нас екологія яка.

Тернопіль – подобається мені це місто, не знаю, чому. Люблю там бувати і часто буваю в службових справах. А ще живе там мій товариш, працює в обласній адміністрації, якраз з питаннями екології пов’язаний. Не так давно по центральних телеканалах пройшла серія репортажів про Тернопіль, а саме – про проблеми сміттєзвалищ.

Якщо коротко, історія така. Міське сміттєзвалище (якщо правильно висловлюватись – полігон твердих побутових відходів) давно вичерпало свої ресурси. Жителі найближчих сіл, доведені до відчаю таким сусідством, неодноразово перекривали під’їздні дороги до звалища, вимагаючи його закриття і все-таки добилися свого – мабуть, тільки тому, що воно й так було переповнене. Після довгих дебатів в місцевих радах було вибране інше місце для будівництва нового полігона. Однак, як тільки місцеві жителі дізнались про це, відразу ж вийшли на демонстрації протесту. Проблема досі не вирішена, місто в буквальному сенсі задихається від сміття.

Я виріс в селі, як зараз прийнято говорити, в екологічно чистій зоні. Завжди мої батьки, батьки батьків і так далі пили воду з власної криниці. Вода насправді дуже смачна. На днях подумав – а візьму її на аналіз, тим більше, що є така можливість. Результат – перевищення вмісту органічних речовин, сульфатів і нітритів в 1.5-3 рази відносно вимог ДСТУ на питну воду. Цікаво, як давно виникло це забруднення? І що тепер робити моїм батькам, та й всьому селу?

Я не живу в Чернівецькій області. Я не живу в Кривому Розі. Я не живу в Тернополі.

Я живу в Києві. Уявляю, як сумно заусміхались кияни – а що, у нас краще. Та ні, зовсім не краще. Знову ж таки, на днях був репортаж з Київського міського звалища. Воно заповнене тільки наполовину, однак кількість фільтрату (фільтрат – це рідина, засмічена органічними і неорганічними речовинами, яка збирається на дні чаші розміщення відходів полігону) вже перевищує критичну масу, є загроза прориву дамби і скиду його в Дніпро або проникнення в підземні води. А тут ще Чорнобиль під боком.

Я купляю продукти в супермаркетах. Я п’ю воду з пляшок. Я дихаю київським повітрям. Я бачу сміття на вулицях, в парках і на пляжах. Як і всі ми. Як і всі ми, я бачу, але не помічаю цього. Ще можна жити. Поки що.

Але. Перше. Моєму синові 6 років. В 4 і в 5 років він був зі мною на «моїй» затоці. Куди я повезу його в наступному році? в Турцію? Непогано, але був він там уже не раз і не два: «туди не хочу, хочу на човнах кататись і рибу ловити». Куди він повезе свого сина, коли тому буде 5?

Друге. Де, цікаво, відпочиває директор того спиртзаводу? Куди він возить своїх дітей? І я буквально чую його виправдання: «Грошей на очисні немає. Що мені, завод зупинити? Що мені, людей на вулицю вигнати?» А може, й так? Рахував хтось колись, що вигідніше для країни? Закрити завод чи отруїти затоку, а через неї й все водосховище?

Третє. В Україні 14 цементних заводів. З них 13 викуплені іноземцями. В основі, німці, французи, ірландці, декілька – росіяни. Я працював з ними, цікавився, чому вони купили ці заводи. Відповідь європейців: у вас собівартість виробництва тонни цементу на порядок нижче, ніж в Європі. Питаю, через менші зарабітні плати? Ні, це невелика частина. Головне, платежі за шкоду навколишньому середовищу – у вас вони, в порівняні з нами, мізерні.

Перелік можна продовжувати. Я зовсім не закликаю до масового закриття всіх підприємств, які шкодять природі чи до різкого підняття податків – не можемо ми собі цього зараз дозволити. І так підприємства ледве-ледве дихають.

Та й в кожному окремому випадку розбиратись потрібно – наприклад, шкоди природі від кар’єрів піску, глини або щебеню – майже ніякої, на відміну від, наприклад, заводу з виробництва хімреактивів. Щоб не було, як в Чернівцях в кінці 80-х: вину за масове облисіння дітей поклали на цегельні заводи, які до цього там, як і по всій Україні, 150 років працювали, зараз працюють і чомусь ніхто не лисіє, крім тих, кому природа так визначила.

Що ж виходить: смітимо в себе вдома, відпочиваєм в країнах, які розумніші і заробляють на нас гроші, при цьому їхні діти дихають чистим повітрям і п’ють чисту воду. Цікаво, а як довго ще можливо смітити? Начебто закони діалектики ще ніхто не відміняв, і рано чи пізно кількість порушень природного балансу може перейти в нову якість. Яку? Боюсь, краще б нам цього не знати.

Коли я писав цю статтю, чомусь в голові наполегливо крутилось: день гніву, день гніву… Мабуть, ці слова найбільш точно відображали мою першу реакцію на те, що стало з улюбленим місцем відпочинку. Я не повністю пам’ятав смисл цього виразу – Апокліпсис, здається. Кінець світу чи щось таке. А ще кінофільм був з такою назвою. Але, як каже моя дружина в таких випадках: а нащо тобі Боженька інтернет дав? Подивився. Дивіться і Ви.

Древній католицький гімн «День гніву» - складова частина заупокійної служби, відомої нам під назвою «Реквієм». Саме цей текст складає основу таких музичних творів, як «Реквієм» Моцарта.

Перша строфа гімну в російському перекладі:

«День гнева, день этот

  обратит все в пепел…»

Якби ці слова та не про наші кількісні зміни, що перейшли в якісні.

Я в дитинстві та юності вихований радянськими туристичними клубами. Тому ніколи не залишу сміття десь на природі. Якщо в місті – заберу з собою і викину в сміттєвий бак, за містом – що горить, спалюю, решту закопаю.

Однак, схоже, тільки цього в наш час вже замало.

Недавно почув, що партія зелених Німеччини висловлює жаль з приводу відсутності у нас в Верховній Раді подібної партії. А й справді, а де наші «зелені»? Начебто є така партія, і навіть «зелений» телеканал «Тоніс» існує. А як давно ви чули з телевізора чи читали в газетах про конкретні проекти з захисту нашої природи? Не загальні заклики, а конкретно: такий-то завод встановив такі-то очисні…

Дивився декілька днів «Тоніс» - чудово. Все про екологію де завгодно в світі, тільки не в нас. Жодного власного екологічного проекту. Якщо помиляюсь, прошу мене вибачити тележурналістів – буду щиро радий дізнатись, що це не так.

На жаль, згадуючи те, що чув про екологію в останній час в масмедіа – в абсолютній більшості тільки скарги: а от без екологічної експертизи побудували. А от нас не спитали… Але навіть такі виступи звучать все рідше.

Я далеко не в захваті від «Грінпісу» - часто перегинають палицю. Але вони є, вони діють, і ефективно. І хтось же їх фінансує. Та хай навіть конкуренти того підприємства, проти якого вони виступають – ефект все ж є. Але все це там, «у них». Де український «Грінпіс»?

Ніхто не дасть нам грошей на екологію. Маю на увазі, з-за кордону. Їм це ні до чого, невигідно. Цемент потрібно ж десь виробляти, і бажано поближче, щоб не возити з Китаю.

З труднощами, без великого бажання, в мізерних масштабах,  фінансується декілька проектів по Чорнобилю – мабуть, тому, що сподіваються все-таки влаштувати там сховище ядерних відходів зі всієї Європи.

Очевидно одне: діюча система захисту навколишнього середовища в Україні неефективна. Не думаю, що хтось, крім, можливо, Мінекології, зі мною не погодиться. В чому причина цього – я не спеціаліст. Навряд чи погані закони – швидше, хороші, та їх ніхто не виконує. До речі, помічали: у нас виконуються тільки ті закони, які хоч в чомусь обмежують людину, а от про «право на життя, роботу, житло і чисте повітря» тільки перед виборами й чуємо.

Ну й що? скажете ви, прочитавши (сподіваюсь, терпіння вистачить) все вищенаведене. Черговий «зойк», який знову нічого не дасть.

Частково, так. Але не зовсім. Я не писав би цю статтю, якщо б в мене не було декількох пропозицій. Загалом, дрібниця, але крапля камінь точить.

Може, все-таки, розпочати з себе?

Для початку, хоча б прибирати за собою після виїздів на природу – далеко ж не всі це роблять.

Геній Камерона змушує нас плакати в кінотеатрах над загибеллю придуманого дерева на придуманій планеті Пандора. Що змушує нас не помічати вирубку дерев у нас під вікнами?

Не так давно був репортаж по СТБ про шкідливість миючих засобів, в тому числі порошків для прання. До складу майже  всіх порошків, які виробляються на території СНД, входять фосфати. Ця надзвичайно шкідлива для природи речовина практично не затримується нашими очисними спорудами і повністю йде в річки та озера, куди скидаються стоки, викликаючи бурхливий ріст водоростей. Багато хто з нас це бачив своїми очима – вода «цвіте». Ну й що? А те, що це смертельно небезпечно для людини – купатись в такій воді категорично заборонено. Отже, чи не зробити над собою деяке зусилля й прочитати склад порошку, перш ніж його купувати? Тим більше, що альтернатива відома – вся Європа давно відмовилась від фосфатів, замінивши їх цеолітами.

За освітою я геолог, тому термін «цеоліти» для мене не новий. Це природний мінерал, що входить до складу деяких гірських порід. Зацікавившись цією темою, і освіжив свої знання.

Виявились досить цікаві речі.

Цеоліти відомі давно, використовуватись почали в 60-х роках минулого століття. Звичайно, не в нас – в США. У нас їх, як ми звикли, 30 років вивчали, і, якби не Чорнобиль та розпад СРСР, напевне, ще 30 вивчали б. Чорнобиль підштовхнув дослідження – справа в тому, що цеоліти ефективні при очищенні грунтів від радіонуклідів.

Кажучи простою мовою, цеоліт – це фільтр, що затримує в собі шкідливі речовини; це решето, яке дозволяє розділити найрізноманітніші суміші на окремі складові; це губка з водою і корисними речовинами, здатна протягом років живити грунти; це основа багатьох лікувальних препаратів; чиста природна вода; знезараження радіоактивних забруднень та багато іншого.

На вашу думку, з якої діючої речовини, в основному,  складаються побутові фільтри для очищення води? а грунт в ваших вазонах? лікувальні препарати для кишечника? речовина в лотках для домашніх тварин? деякі косметичні засоби? Правильно, з цеоліту. Цей перелік можна продовжувати, однак це «всього лише» побутові товари. На значно більше здатен цеоліт при захисті навколишнього середовища.

Цеоліт дуже ефективний при застосуванні в якості фільтрів в водоканалах. Приклади – багатолітнє його використання в містах Коростені і Полонному. Де ще? В багатьох американських містах; на найбільшому водозаборі Азербайджану; в деяких російських містах в Сибіру. Ефективність очищення води в так званих «швидких» фільтрах збільшується по багатьох показниках багаторазово; а головне, що в порівнянні зі звичайним завантаженням фільтрів, цеоліт очищує не тільки механічні, але й хімічні та біологічні забруднення. 

За допомогою цеолітових фільтрів можливо очищувати воду від міді, марганцю, нікелю, сполук заліза в підвищених концентраціях. Цеоліт, як іонообмінник  катіонного типу, вилучає з води важкі метали, в порівнянні з синтетичними смолами володіє високою вибірковістю до іонів цезію і стронцію.

Ефективні цеоліти і по відношенню до органічних сполук, наприклад, концентрація найбільш поширеного в воді канцерогену бензапірену зменшується в 260 разів.

Виявилось, цеоліти ефективні при очищенні природних і штучних водойм від мікроорганізмів. Надлишкова концентрація аміаку в воді становить серйозну загрозу для мешканців водойм та викликає стрімке розмноження водоростей. При біологічних забрудненнях ефективність очищення при допомозі цеоліту на 30-80% більше, аніж при допомозі кварцового піску, що зазвичай застосовується. Знаєте, де цеолітами очищують озера? На «Рубльовці», в Москві.

Унікальна іонообмінна селективність в відношенні радіонуклідів і важких металів дозволяє застосовувати цеоліти для очищення скидових вод атомних електростанцій від радіоізотопів, а також для захоронення радіоактивних відходів, реабілітації забруднених радіонуклідами територій. Цеоліти успішно застосовувалися при очищенні грунтів, будівництві захисних дамб по берегах Прип’яті, захороненні радіоактивних матеріалів після Чорнобильської трагедії.

Застосування цеолітів в якості підстилки в тваринницьких комплексах суттєво знижує концентрацію аміаку, сірководню, меркаптанів, летучих амінів та інших забруднюючих речовин. Крім того, насичений стоками ферм цеоліт стає чудовим комплексним органо-мінеральним добривом тривалої дії.

Звалища побутових та промислових відходів на околицях наших міст можуть бути безпечними для людей при застосуванні цеолітів як адсорбенту і фільтру. При цьому зникають і неприємні запахи.

Прошу вибачити мене за цитування різних джерел з приводу цеолітів. Просто, повірте, дуже вже переконлива інформація.

А при чому тут Україна, спитаєте ви. Та от в цьому і сенс всього вищенаведеного – Україна володіє унікальним родовищем цеолітів.

Родовищами цеолітів володіють Україна і Росія; але в Росії всі вони знаходяться у віддалених важкодоступних районах з погано розвинутою транспортною мережею; у нас, без перебільшення – в центрі Європи, в Закарпатті. Крім того, якість цеолітів визначається вмістом в ньому активних мінералів – в нас цей показник сягає 80 %, тоді як в Росії – 60-70%, а Китаї ще менше.

Чим мене так зацікавив цей матеріал?

Перше. Він природний і «нейтральний». Друге. За кількістю областей застосування дійсно унікальний. Третє. Він дійсно здатний якщо не вирішити, то ослабити багато наших екологічних проблем.

Невже все так просто? Шукаючи в інтернеті контакти розробника Сокирницького родовища цеолітів, я переслідував дві мети: перша – дізнатись, наскільки широко застосовується цеоліт в Україні; друга – дізнатись його вартість (інформація про «Рубльовку» викликала деякі підозри).

Розчарування від розмови було повним. Мій співбесідник виявився дуже відвертим і не приховував ніяких «комерційних таємниць». Основні покупці цеоліту – закордонні фірми – Польща, Венгрія, Чехія, Росія. Галузь застосування вони не афішують. Очищення озер на «Рубльовці» - так, правда. Ціна на цеоліти цілком порівняна з цінами на звичайний будівельний щебінь.

Чому так мало використовується цеоліт в Україні? Мій співбесідник не зміг відповісти на це запитання. На його думку, скоріше всього, виною є відсутність реклами і слабке сприйняття людей чогось нового (ось так, 50 років пройшло з початку використання цеолітів в світі, а для нас це досі є новим).

Я можу зрозуміти, чому остерігається окремий фермер (цеоліт підвищує урожайність майже всіх культур на 10-40% протягом 5-7 років після його внесення в грунт). Кожен думає – хай спочатку хтось інший спробує.

Однак мені незрозуміла бездіяльність міністерства комунального господарства (чи хто там зараз за нього відповідає): ефективність використання цеолітових фільтрів доведена багатьма десятиліттями експлуатації в водоканалах навіть в Україні – чому б не зобов’язати інші водоканали теж використовувати цей заповнювач, адже його ціна не відрізняється від традиційного – чи чиновникам все одно, яку воду п’ють люди.

Я не можу зрозуміти Мінекології, яка, маючи в Україні таке унікальне родовище, ніде не використовує цеоліти. Тут, швидше всього, відповідь традиційна – на очищення рік і озер в бюджеті кошти не передбачені.

Я не можу зрозуміти Міністерство з надзвичайних ситуацій – чому, при стількох явних загрозах «полігонів з захоронення твердих побутових відходів», а простіше – звалищ жодне з них не використовує цеолітові «подушки» для запобігання забрудненню підземних і поверхневих вод та знищення неприємних запахів.

Якщо когось все ж зацікавить вищенаведене, полегшу пошуки і наведу телефони ексклюзивного представника Сокирницького родовища цеолітів в м. Київ: Шовкопляс В.П.;  моб. 067 431 12 78.

В наш час людству загрожує багато небезпек – як реальних, так і вигаданих.

Глобальне потепління – спірне питання. Ні, в тому, що клімат змінюється, сумнівів нема. Питання, чому він змінюється. Будь-який геолог розкаже вам, що в історії Землі були тисячі як потеплінь, так і похолодань, коли людини ще й в проекті господа Бога не було. Напевне, через вплив Голівуду більше відомі якраз останні – так звані льодовикові періоди.

Будь-який історик розкаже про незвичайно теплий клімат часів розквіту Римської імперії і про сильні холоди Середньовіччя, от тільки людину ні в тому, ні в іншому ніхто не звинувачував.

Багато хто, якщо не більшість серйозних вчених не згодні з теорією глобального потепління, чи, щонайменше, з його причинами. Але їх ніхто не друкує і по телебаченню не показує – аякже, потрібно ж отримувати багатомільйонні гранти на «боротьбу» з цим самим «потеплінням».

Епідемії. Реальні – СНІД, туберкульоз і багато в чому надумані грипу.

Гонка озброєнь, яка нібито закінчилась і тероризм, який фінансують головні його жертви. Перелік далеко не повний.

Але те, що доводити вже нікому не потрібно – це екологічна катастрофа, яка загрожує людству, і Україні – далеко не в останню чергу. Це не голод в Ефіопії, не цунамі в Таїланді і не землетрус на Таїті. Це не десь далеко. Це вже поруч.

Може, зробимо хоч щось, поки ще не пізно? Якщо ще не пізно. 

Мусорный ветер

Дым из трубы

Плач природы

Крик Сатаны

А все от того, что мы…

 

(Група «Крематорій»).

 

Головний геолог: В. Павлюк

 

Партнеры


Разработано студией ©